Попередня     Головна     Наступна         Ізборник. Історія України IX-XVIII ст. Першоджерела

ІЗБОРНИК 1076 та ІЗБОРНИК 1073 рр.

Запаско Я. П.
Пам’ятки книжкового мистецтва: Українська рукописна книга. — Львів, 1995. — С.19-22.

Як і Остромирове Євангеліє, Ізборник Святослава є важливою пам’яткою усього слов’янського письменства. Це список зі слов’яно-болгарського протографа, перекладеного з грецького оригіналу (до нашого часу не зберігся) для болгарського царя Симеона (893 — 927). Є підстави вважати, що Ізборник 1073 р. був переписаний не для князя Святослава, а для його брата Ізяслава, який під час написання книги ще посідав київський престол ³⁵. Захопивши Київ (через три тижні після завершення роботи над рукописом), Святослав, напевно, наказав витерти в тексті приписки — похвала князеві (арк. 263 зв.), ім’я брата і вписати своє ім’я (сліди такої операції добре помітні на пергаменті). Цією обставиною можна пояснити появу тексту другої похвали, вміщеної на звороті першого захисного аркуша рукопису (тепер це арк. 2 зв.), у якій ім’я Святослава вписане одразу. За змістом Ізборник Святослава — своєрідна «богословська енциклопедія», в якій тогочасний читач міг знайти відповіді на питання, які його хвилювали. Понад 400 статей кодексу присвячені тлумаченню малозрозумілих слів, а також окремих уривків святого письма і патристичної літератури. Цікавим є вміщений в Ізборнику 1073 р. список 94 книжок «істенних і ложних» — 34 старозавітних, 24 новозавітних, 9 книг «елико вне 60» і 25 книг «ськровьныихь», тобто апокрифічних, заборонених церквою. Цей список значною мірою свідчить про коло літератури, яка уже в середині XI ст. була відома в Давній Русі ³⁶.

Ізборник Святослава як пам’ятку книжкового мистецтва вивчають і вітчизняні, і зарубіжні дослідники, зокрема болгарські, які прагнуть хоч би якоюсь мірою реконструювати втрачену внаслідок багатовікового іноземного ярма свою духовну спадщину ³⁷.

У 1978 — 1981 pp. у спеціалізованому науково-дослідному інституті реставрації під керівництвом Г. З. Бикової було здійснено ґрунтовну реставрацію рукопису, відновлено первісне розміщення тексту зі збереженням давньої нумерації і у 1983 р. видано його в гарному факсимільному відтворенні у супроводі .наукового апарату ³⁸.

Того ж року в збірнику «Древнерусское искусство» з’явилися статті, у яких на підставі даних наукової реставрації детально аналізувалися палеографічні, технологічні і художні особливості рукопису ³⁹.

Зокрема остаточно встановлено, що дуже вартісна за мистецьким та історичним значенням мініатюра з зображенням сім’ї князя Святослава була виконана на додатковому, складеному вдвоє аркуші і первісно вшита в рукопис чистим боком до оправи, а зображенням — до наступної мініатюри «Спас на престолі». Згодом цей аркуш був наклеєний на картон, довго зберігався окремо від рукопису і зазнав більшої, ніж увесь кодекс, обрізки (тепер його розмір — 31,8 × 22,5 см).

Своєрідною є техніка виконання групового портрета сім’ї князя Святослава. Вона відмінна від живописної системи чотирьох інших мініатюр — архітектурно-сюжетних фронтиспісів із зображенням «отців» церкви. Портрет князя, його дружини і п’яти синів виконаний без ґрунтовки і без попереднього протирання пергаменту кістковим порошком. Зображення виконане тонким пензлем густими фарбами і золотом, нанесеним на кіноварну підкладку. Така малярська техніка дала змогу О. О. Сидорову назвати груповий портрет сім’ї князя Святослава «першим руським рисунком» ⁴⁰. Цікаво, що на цій мініатюрі зверху з лівого боку намальована химерна істота ’у вигляді дволапого крилатого дракона з головою собаки. Може це, як гадають деякі дослідники, зображення герба династії Святославичів та їхніх нащадків — чернігівських князів Давидовичів і Ольговичів, на якому така ж химерна істота не що інше, як образ стародавнього бога дохристиянської епохи Сімаргла, охоронця дерева життя. Відомо, що подібна білокам’яна скульптура була вміщена на придворному храмі чернігівських князів XII ст. — Борисоглібському соборі, зруйнованому в роки другої світової війни і тепер відбудованому ⁴¹.

Слід підкреслити, що поява в Ізборнику Святослава групового князівського портрета і гербового знака (?), як і поява у 1037 р. фрескових малюнків родини Ярослава Мудрого на стінах Софії Київської і князівських портретів у руських мініатюрах Псалтиря Гертруди 1078 — 1087 pp. — це не тільки яскраве свідчення активних заходів по утвердженню великокнязівської влади на Русі, а й виразний доказ усезростаючої національної самосвідомості русичів, їхньої законної гордості державою «яже вЂдома и слышима єсть всЂми концы зємлы».

Для повнішого окреслення художньо-стилістичної розмаїтості давньоруської мініатюри важливе значення мають також чотири сторінкові фронтиспісні композиції, якими прикрашені початкові сторінки обох частин Ізборника Святослава. Пов’язані з візантійськими традиціями, вони водночас не позбавлені виразних давньоруських національних особливостей, які виявилися в переробці іконографії образів, у зміні композиційних та орнаментальних принципів, а також у новій трактовці їх кольорової характеристики. Численні зображення тварин і птахів, якими обрамлені ці мініатюри, до речі, як і зображення Спаса на престолі, дві заставки і орнаментований аркуш з текстом похвали князю, не характерні для візантійської практики ⁴². Усі чотири фронтиспіси виконані двома художниками, які працювали в іншій манері, ніж автор групового портрета, і за орієнтир їм значною мірою правили прийоми фрескового малювання. Про кольорову гаму мініатюр Ізборника Святослава цікаву думку висловив В. М. Щепкін. «В колориті, — зазначав учений, — руські майстри намагалися засвоїти весняну гаму візантійської мініатюри і її золоте сіяння. Це особливо вдалося майстрові найбільш розкішного рукопису, що дійшов до нас, — Ізборника 1073 року. Можливо, крім цих рис, у колориті мініатюр Ізборника дійсно далася взнаки і та особлива лагідність, яка розлита в малоруському краєвиді і властива усьому пізнішому українському мистецтву — це м’якість пейзажу Задніпров’я, Чернігівської рівнини, як уявляється вона і тепер з висоти Київських гір, з Хрещатика» ⁴³. Ця особливість живописної техніки мініатюр стала очевидною після того, як було здійснено ретельну реставрацію кодексу, очищено верхній кольоровий шар мініатюр від забруднення, а також виконано поступове фотозбільшення усіх груп святителів у цілому і кожної фігури зокрема. Тепер добре прочитуються характерні для настінного малювання прийоми висвітлення ликів, виразно проступають широкі, енергійні мазки. О. І. Подобєдова зазначила, що живопис мініатюр, який до реставрації здавався в’ялим і обережним, виявився розкутим і сповненим сили ⁴⁴.

Взагалі, небуденність, малярська своєрідність усіх сюжетних прикрас Ізборника Святослава потребує ретельного вивчення. Характеризуючи художнє оздоблення Ізборника Святослава, не можна оминути надзвичайно цікаві малюнки знаків Зодіаку, якими прикрашена нижня частина берегів розвороту на арк. 250 зв. — 251 ⁴⁵. Вони, як і груповий портрет сім’ї князя Святослава, виконані безпосередньо на пергаменті, без грунту, прозорими фарбами. Їх автором, слід думати, був не художник-професіонал, а один із каліграфів кодексу, який не мав навичок мініатюриста (про це свідчать неправильні пропорції фігур, відсутність належного композиційного зв’язку між зображеннями, недбала манера виконання). Однак малюнки знаків Зодіаку приваблюють своєю безпосередністю, ясністю задуму, в них досить виразно проступає місцевий колорит. Наприклад, одним із найбільш фахово виконаних зодіакальних знаків — Стрілець зображає середнього віку чоловіка з характерною давньоруською зачіскою, зодягненого в коротку туніку з підібраними полами. Подібні зображення можна бачити на фресках сходових веж Софії Київської ⁴⁶. Зодіакальний знак — Дівицю каліграф малює у вигляді повновидої руської дівчини із чотирма короткими кісками, в червоній кибалці та поперечно-смугастій сукні з короткими рукавами. Цікавими, хоч і не дуже вправними, є зображення реальних і фантастичних тварин у зодіакальних знаках, наприклад, лев скоріше нагадує гепарда.

Ізборник Святослава 1073 р. — шедевр світового мистецтва. Пам’ятка постійно перебуває в полі зору дослідників різних галузей знань. І все-таки вивчено її недостатньо. Комплексного монографічного дослідження, в якому б, зокрема, грунтовно висвітлювалася й образотворча частина кодексу, ще немає. Можна сподіватися, що вихід у світ факсимільного видання Ізборника Святослава сприятиме активізації цієї справи.

Наступний рукопис київського скрипторію — Ізборник 1076 p., який тривалий час безпідставно також називали Святославовим ⁴⁷. Це скромно оздоблена, невеликого формату книга, написана гарним уставним почерком двома переписувачами; один із них — «грішний Іоанн» — вказав своє ім’я у вихідній приписці. Під час реставрації рукопису та підготовки його до видання з’ясувалося, що переписувача Іоанна не слід ототожнювати з дяком Іоанном — переписувачем Ізборника Святослава 1073 p., бо почерки обох майстрів хоча й подібні, та все ж нетотожні ⁴⁸.

Ізборник 1076 р. важливий передовсім як вартісна пам’ятка давньоруської мови й літератури. Елементи південноруської говірки, які згодом лягли в основу формування мови української народності, простежуються в ній досить виразно ⁴⁹. За змістом — це збірка статей, значною мірою оригінального характеру, присвячена релігійно-моральним настановам «како жити христианину». Вона відкривається статтею «Слово нЂкоєго (калоу)гера (буквально — добрий старець. — Я. З.) о чь(тєнии)... (к)нигь» — першим, за словами М. М. Розова, в історії руської культури твором про користь, методи і мету читання книг . Саме у цій статті містяться висловлювання про книгу, які стали афоризмами: «Добро єсть братиє почитаньє книжноє», «нє сьставить бо ся корабль без гвозди ни правьдникъ бес почитания книжьнааго», «красота воиноу оружиє и кораблю вЂтрила, тако правьдникоу почитания книжьноє». В інших статтях — «Сло(во) нЂкоєго о(т)ця. кЂ с(ы)ноу своємоу словеса д(у) шепользьная»,

«Наказаниє богатымъ», «О женахъ зълых и добрых», «О чьсти родитьль» — є чимало давньоруських прислів’їв та приказок ⁵¹, наприклад, ...сєбя нє могыи учити и инєхь начиная учити мъногы...» (арк. 93 зв.), «...ни дроугоу того сътвор [и] єже ти себя не... (любо)» [арк. 158 зв.), «пияньство б(о) і єсть съм(ы)слоу раздроушєнинє и паг(оу)ба» (арк. 267 зв.), «жєна л(оу)кава язва (сє)рд(є)чьная (арк. 180 зв.) та ін.

Цілком слушним є міркування дослідників, що в окремих статтях Ізборника 1076 р. (наприклад, «Наказаник богатымъ») знайшли відображення події, пов’язані з київським повстанням 1068 р. та іншими народними виступами проти гноблення ⁵². Можна тільки пошкодувати, що у восьмитомній «Історії української літератури» Ізборник 1076 p., до речі, так само, як Ізборник Святослава 1073 p., тільки згадується.

Оздоблення рукопису, як уже мовилося, скромне. Кілька простих кіноварних заставок, кінцівок, нескладні за малюнком ініціальні літери різко відрізняють цю добірку напутніх творів від Ізборника Святослава 1073 р. Власне, за художнім оформленням рукопис належить до цілком рядових пам’яток книжкового мистецтва XI ст., які прикрашалися, можливо, самими ж переписувачами. Варто відзначити хіба що досить вправні, графічно виразні малюнки крилатого грифона і леопарда в нашийнику. Подібне зображення грифона можна бачити на фресці сходової вежі Софії Київської.

Запаско Я. П. Пам’ятки книжкового мистецтва: Українська рукописна книга. — Львів, 1995. — С.19-22.

³⁷ Динеков П. Н. Значение Изборника СимеонаСвятослава 1073 г. в развитии болгарской культуры // Изборник Святослава 1073 г. М., 1977. С. 273 — 279; Ангелов Б. Ст. За три съчинение в Семионовите сборници // Старобългарска литература. София, 1979. Кн. 5. С. 10 — 37.

³⁸ Изборник Святослава 1073 г.: Факсимильное издание. М., 1983; Изборник Святослава 1073 г.: Научный аппарат факсимильного издания. М., 1983.

³⁹ Див. статті О. І. Подобедової, Л. М. Костюхіної, Г. З. Бикової, М. М. Наумової у виданні: Древнерусское искусство: Рукописная книга. М., 1983. Сб. 3.

⁴⁰ Сидоров А. А. Рисунок старых русских мастеров. М., 1956. С. 38.

⁴¹ Богусевич В. А. Книжкова мініатюра // Історія українського мистецтва: У 6 т. К., 1966. Т. 1. С. 344; Логвин Г. Н. З глибин: Давня книжкова мініатюра XI — XVIII ст. К., 1974. С. 82.

⁴² Лихачева В. Д. Художественное оформление Изборника Святослава 1073 г. // Изборник Святослава 1073 г.: Научный аппарат факсимильного издания. М., 1983. С. 72 — 74.

⁴³ Щепкин В. Н. Миниатюра в русском искусстве дотатарского периода // Slavia. Praha, 1928. Roc. 6. S. 749.

⁴⁴ Подобедова О. И. Еще один аспект изучения миниатюр Изборника Святослава // Древнерусское искусство: Рукописная книга. М., 1983. Сб. 3. С. 78.

⁴⁵ Пуцко В. Знаки Зодиака на полях Изборника Святослава 1073 г. // Palaeobulgarica (Старобългаристика). VIII (1984). 2. С. 65 — 77.

⁴⁶ Логвин Г. Н. София Киевская. К., 1971. Табл. 256.

⁴⁷ Кирилюк Є. П. «Изборник» 1076 p.: Традиції і сучасність // Радянське літературознавство. 1977. № 1. С. 41.

⁴⁸ Изборник 1076 г. М., 1965. С. 123, 125.

⁴⁹ Див.: Соболевский А. И. Источники для знакомства з древнекиевским говором // Журнал Министерства народного просвещения СПб., 1885. Ч. 237. № 1 — 4. С. 353: Крымский А. Украинская грамматика для учеников высших классов гимназий и семинарий Приднепровья. М., 1907. Т. 1. Вып. 1. С. 44, 86 — 88; Булаховський Л. А. Питання походження української мови // Твори: У 5 т. К., 1977. Т. 2. С. 67, 124.

⁵⁰ Розов Н. Н. Книга Древней Руси XI — XIV вв. М., 1977. С. 26.

⁵¹ Андрианова-Перетц В. П. Афоризмы Изборника Святослава 1076 г. и русские пословицы // Труды Отдела древнерусской литературы Института русской литературы (Пушкинского Дома) АН СССР. М.; Л., 1970. Т. 25. С. 3 — 17.

⁵² Будовниц И. У. Общественно-политическая мысль Древней Руси (XI — XIV вв.). М., 1960. С. 20; Кирилюк Є. П. «Изборник» 1076 p.: Традиції і сучасність // Радянське літературознавство. 1977. № 1. С. 43.

⁵³ Є й інші міркування щодо датування мініатюр. Б. Сапунов відносить їх приблизно до 1075 — 1076 pp. (див.: Сапунов Б. В. Книга в Росии в XI — XIII вв. Л., 1978. С. 178). В. Пуцко одну з мініатюр — «Богородиця на престолі (на троні)» — датує 1073 p., роком появи в Києві ікони такого типу, привезеної з Влахерни (див.: Пуцко В. Г. Печерський ктиторський портрет // Зограф. 13. [Београд]. 1982. С. 44, 46).

⁵⁴ Sauerland H. Haseloff A. Der Psalter Erzbischof Egbertš von Trier — Codex Gertrudianus in Cividale Mit 62 Tafeln Trier, 1901. S. 189.

Див.: опис Ізборник 1073 р.

Див.: опис Ізборник 1076 р.

Див.: Вибрані сторінки Ізборників.

Попередня     Головна     Наступна         Ізборник. Історія України IX-XVIII ст. Першоджерела