|
|
Головна:
Ізборник. Історія України IX-XVIII ст. Першоджерела та інтерпретації
Сторінка підготовлена за виданням:
Запаско Я. П. Пам’ятки книжкового мистецтва: Українська рукописна книга. — Львів, 1995. — 480 с.
Запаско Я. П. Ізборники 1073 та 1076 рр.
Ізборник Святослава 1073 р. Опис рукопису
Ізборник 1076 р. Опис рукопису.
Див.: Вибрані сторінки рукописів Ізборників.
ТЕКСТИ
Див. тексти «Хрестоматії» О.Білецького
Ізборник Святослава 1073 року (уривок, переклад С. Бондаря).
Ізборник Святослава 1076 року (уривки).
ВИТЯГИ З ЕНЦИКЛОПЕДІЙ
Ізборники 1073 і 1076, пам’ятки давньоруського перекладного письменства, створені для чернігівського князя Святослава Ярославича,
відомі також як Ізборники Святослава; вважається, що Ізборник 1073 був переписаний з болгарського ориґіналу — збірника царя Симеона;
містять твори релігійного змісту, що належали 25 авторам; Ізборник 1076 містить статті релігійно-морального характеру, зокрема Стословець патріарха Геннадія
(100 висловів про правила християнської віри та морального життя), яким користувалися для написання своїх творів Володимир Мономах, Даниїл Заточник та ін. УСЕ
Ізборник, ц.-слов. съборникъ, пізніше сборникъ або соборникъ, 1) богослужбові книги з календарними датами про богослужби протягом року,
іноді з текстами богослужб, 2) твори, складені з текстів різного походження: перекладні, напр., Ізборник т. зв. Святослава 1073 p., також деякі зб. проповідей
(«Златоструй» і ін.); інші збірки постали на Україні: ймовірно Ізборник 1076 р. та зб. проповідей («Ізмарагд» та ін.); деякі збірки лише доповнено укр. матеріялом
(Торжественник, проповіді на свята, доповнено проповідями Кирила Турівського). В 16—18 вв. постають численні приватні збірки різноманітних текстів, зокрема
віршованих і новелістичних. В науковій літературі назва «збірник» для компілятивних суцільних творів не вживається (напр., «Бджола» та под. збірки).
«Ізборник Святослава» (1073), уставний рукопис на 266 листків (фоліо) у 2 стовпці на пергамені, з цікавим малюнком родини кн. Святослава,
відкритий 1887 p. K. Калайдовичем у Воскресенському Новоерусалимському манастирі під Москвою, зберігається в Моск. Іст. Музеї. За змістом своєрідна енциклопедія —
виписки з писань отців Церкви, хронологія, огляд фігур і тропів, притчі, загадки і перший у нас список заборонених книг.
З грец. ориґіналу перекладений у сх. Болгарії для царя Симеона (892—927), якому й присвячений у передмові, а в Києві лише переписаний з заміною імени
Симеона на кн. Святослава. Переписували текст у Києві два писарі (один з них «Іоанъ дьякъ»), що внесли деякі фонетичні українізми; виданий фототипічно
(з деякими підправленнями) Карповим 1880; третину рукопису підготовив до друку О. Бодянський з грец. і латинськими текстами в «Чтеніях в Императорском
Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете» (1882). Мову досліджував А. Розенфельд («Русский Филологический Вєстник» І—II, 1899). О. Г.
«Ізборник Святослава» (1076), також Щербатовський, бо в 18 в. належав рос. історикові А. Щербатову, та Ермітажний (по смерті А. Щербатова
зберігався в бібліотеці Ермітажу в Петербурзі, нині в Бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна), рукопис на 276 листків (кварто) у 2 стовпці, складений у Києві «изъ многъ книгъ
княжиихъ» невідомим Іоаном. Містить різні заг.-моральні повчання й тлумачення Св. Письма; припускається, що частина матеріялу складена в Києві (А. Попов, У. Будовніц).
У фонетиці, морфології й лексиці е українізми. Виданий незадовільно двічі В. Шимановським як додаток до праці «К истории древнерусских говоров» (1887 і 1894); поправки
С. Кульбакіна («Журнал Министерства Народного Просвещения», 2, 1898) та В. Боброва («Русский Филологический Вестник», 47, 48, 1902).
Енциклопедія Українознавства — II. — Т. 3. — С.857-858.
Головна:
Ізборник. Історія України IX-XVIII ст. Першоджерела та інтерпретації